Бульбівці

Іван Ольховський – письменник і журналіст, один з найкращих знавців бульбівського руху у черговій серії нарисів, оповідей та документальних життєписів розкриває його феномен. Як сказано в передмові, нарешті на видавничому обрії з’явилась книга, яка певною мірою втамовує читацький інтерес до глибших знань про представників формувань, які у 1930-1940 роках очолював Тарас Бульба-Боровець. Адже до цих пір вони обмежувалися всього кількома десятками прізвищ. Нині маємо понад тисячу, що ставить у не зовсім зручне становище тих «дослідників», які повсюдно твердили про верхню кількісну межу бульбівської течії в національно-визвольному русі 600-700 осіб.

Книга «Бульбівці» — результат кількарічних пошуків та опрацювань сотень кримінальних і агентурних справ Галузевого державного архіву СБУ та архівів його управлінь у Житомирі, Рівному, Тернополі, державних архівів Рівненської, Львівської областей, десятків справ Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Центрального державного архіву органів влади та управління України, а також свідчень очевидців подій, наукової, краєзнавчої, мемуарної літератури та маловідомих газетних публікацій.

У нарисах та розповідях про ідейних спадкоємців Української Народної Республіки спростовується ще один міф: про «отамансько-махновську» недугу чолових бульбівської Української Повстанської Армії. Демонструється їх мудра державницька позиція у вирішенні назрілих гострих проблем, до якої не змогли піднятися їхні опоненти.

У першому розділі «Хто вони?» автор дає загальну характеристику учасникам бульбівської течії національно-визвольного руху, зосереджується на тих рисах, які відрізняють їх від представників інших течій. Зокрема, звертає увагу на позицію бульбівців у будівництві збройних сил, на критерії вибору партизанської тактики, на їхнє ставлення до життя співвітчизників, до Державного Центру УНР на вигнанні, до національних меншин, а також на те, якою вони бачили свою майбутню державу.

Другий розділ «В лабетах жорстокої доби» присвячений найяскравішим постаттям бульбівського руху. В нарисах і оповідях автор прослідковує прояви характеру героїв у критичні моменти їхнього життя, з’ясовує мотиви поведінки. Для більшого увиразнення окремі епізоди передає через цікаві уявні діалоги, не відходячи від джерельної бази.

Третій розділ «Документальні життєписи» вміщує дані про учасників УПА «Поліська Січ», УПА-УНРА, підпільних осередків «Українського Національного Відродження», УНР та «Вільного Козацтва» з різних областей України.

Книга наголошує на низці позитивних рис представників бульбівських формувань, які варто взяти на озброєння тим, хто мріє присвятити своє життя служінню Україні та її народу.